Якщо ви коли-небудь захоплювалися бігом або тренуваннями в залі, то вам напевно знайоме це відчуття, відоме як ейфорія бігуна
Але що вона являє собою? У науковій літературі ейфорія бігуна описується як «чисте щастя, внутрішній підйом, почуття єднання із собою або природою, безтурботність, внутрішня гармонія, нескінченна енергія та зниження болючих відчуттів».
Деякі вчені припускають, що ейфорія бігуна – це нейробіологічна нагорода організму за інтенсивну аеробну діяльність, відмінну від нашої звичної фізичної активності. Логічно припустити, що цей механізм винагороди виробився в процесі еволюції для того, щоб підняти людину з дивана (або витягнути з печери) та змусити її зміцнювати здоров’я.
Цікаво, що наша здатність витримувати інтенсивні тренування є унікальною у тваринному світі. У своїй лекції «Чому люди бігають? Біологія та еволюція марафонського бігу» професор антропології Гарварда Деніел Ліберман пояснює, що «безволосі та здебільшого беззбройні стародавні люди без кігтів для здобуття верху над більш швидкими, сильними та небезпечними тваринами використовували незвичайну комбінацію непримиренності та пітливості».
Але ефекти від «ейфорії бігуна» не тільки мотивують нас займатися, вони також допомагають нам підтримувати інтенсивну аеробну активність протягом тривалого періоду. Зважаючи на те, що для тривалої аеробної активності потрібно набагато більше енергії (що підвищує ризик травм), ніж для короткої, ця вбудована нейробіологічна нагорода дуже важлива для мотивації спортсменів.
Пам’ятаєте всі ці розмови про те, що біг може спричинити викид ендорфінів, які, у свою чергу, дають ейфорію бігуна? Роками за допомогою ЗМІ вчені популяризували теорію про те, що інтенсивна фізична активність провокує вироблення ендорфінів, що дає кайф, аналогічний ейфорії від психоактивних речовин. Ендорфіни – це наші природні опіоди, що виробляються в організмі. “Ендорфін” походить від слів “ендо” – “внутрішній”, тобто. вироблений усередині тіла, і «морфін» – всім відомий опіат.
Вчені витратили багато часу та ресурсів на вивчення цього феномену. У дослідах на тваринах вони вивчали мишей, які ставали залежними від вправ і надавали перевагу «бігу» іншим заняттям, що доводило їх до смерті. Це наштовхнуло дослідників на думку, що біг може викликати таку ж залежність, як морфін. Але ця гіпотеза також змусила їх думати про канабіноїди та ендоканнабіноїдну систему.
Вчені з антропологічної школи університету Арізони вирішили дослідити цей зв’язок. Також вони захотіли порівняти результати тварин, які не бігають (у яких кінцівки не пристосовані до бігу) з бігаючими (собаки, люди), щоб дізнатися, чиї фізичні можливості краще годяться для тривалого бігу.
Під час дослідження порівнювалися люди, собаки та тхори. Вчені припустили, що інтенсивне аеробне навантаження може стати тригером для нейротрансмітерів, пов’язаних з ендоканабіноїдною системою. Метою вивчення стала «чарівна молекула» анандамід, каннабіноїд також відомий як «молекула блаженства».
Анандамід, який отримав свою назву із санскриту, «ананда» – «щастя, радість, блаженство», – це міметичний близнюк Δ9-тетрагідроканнабінолу (відомішого як ТГК). Як і ТГК, анандамід активує рецептори КБ1 та КБ2 для вироблення фізіологічної та фізичної винагороди, наприклад, ейфорії та полегшення болю.
Дослідники спиралися на раннє дослідження на мишах, виведених для інтенсивного бігу, в результаті якого було виявлено, що введення препарта римонабанту інгібує активність каннабіноїдних рецепторів, і миші більше не відчувають потягу до бігу. І хоча це дало підставу думати, що ендоканабіноїдна система відіграє важливу роль у механізмі винагороди у мишей, ученим захотілося з’ясувати зв’язок між тренуваннями та ендоканабіноїдами в інших ссавців (собак, тхорів та людей).
Дослідники порівняли кров бігаючих піддослідних (собак і людей) з небігаючими (хорків) до і після вправ для підтвердження своєї гіпотези про те, що тварини, що бігають, отримують винагороду після інтенсивної фізичної активності. Усі випробувані бігали чи ходили протягом півгодини. Собаки та тхори виявилися менш витривалими, деякі швидко слабшали і їм дозволялося йти риссю. Через «мовний бар’єр» лише люди змогли описати свої відчуття, серед яких вони перерахували «натхнення, енергію та задоволення».
Як і припускали вчені, найсильнішими ендоканабіноїдні сигнали були у людей і трохи менш сильними у собак. І люди, і собаки мали дуже високий рівень анандаміду у крові під час інтенсивного бігу. Ті, що не бігають, не мали змін рівня анандаміду ні під час бігу, ні під час відпочинку.
Що можна сказати, виходячи з цього дослідження? Пам’ятайте про роль анандаміда в емоційному та фізичному самовідчутті і якщо ви хочете підняти рівень цього ендоканабіноїду в організмі, то займіться завзятою аеробною діяльністю для помітних результатів або пройдіться для легшого ефекту.
Поки що неясно, які результати дали б інтервальні тренування, більш відомі як табата. В останні роки табата-тренування стають все популярнішими, оскільки під час них потрібно лише 8 інтервалів завзятих вправ, на які витрачається всього близько 4 хвилин. Однак вони вимагають більше калорій та спалюють більше підшкірного та черевного жиру.
Ейфорія бігуна в дії
Знайомтеся з Меттом Хуком. У це важко повірити, але 15 років тому цей спортсмен і автор блогу про біг страждав на морбідне ожиріння, сидів на опіатах і страждав від тривожності. Майже смертельна аварія напередодні Різдва змусила його змінити спосіб життя, «балансування на краю життя може кардинально впливати на людей», каже Хук.
Коли Хук став на шлях реабілітації, він вирішив не лише відновити фізичну форму, а й зміцнити її. Він відкрив для себе канабіс та інтенсивні тренування, в даному випадку біг на довгі дистанції, які й змогли стати ключем до його відновлення та перетворення.
Хук змусив працювати механізм, який він називає «анандамідною аксіомою». Замість того щоб знімати біль наркотичними медичними засобами, він використовував медичну марихуану і бігав на довгі відстані. Коли він почав реабілітацію, то почав бігати більше за Форреста Гампа. У той час Хук і не уявляв собі зв’язок між ендоканабіноїдною системою мозку та ейфорією бігуна, але під час бігу він відчував приємні відчуття. І цей природний кайф його мотивував.
Хук не лише скинув 70 кг і покращив свій емоційний стан, він також позбувся опіодної залежності. “Після події в мої 19 років я 8 років просидів на опіатах”, – ділиться досвідом атлет. “Я упав на саме дно і тільки коли потрапив до в’язниці, то почав лікуватися від залежності та вести активний спосіб життя. Я почав замінювати наркотики канабісом, і він замінив усі рецептурні та безрецептурні препарати”.
З точки зору еволюції малоймовірно, що «ейфорія бігуна» розвинулася у людей як винагорода за інтенсивні вправи або як від наркотичної залежності. Гільєрмо Морено, дослідник з лабораторії Піомеллі Каліфорнійського університету та медичної школи Ірвіна, чиє дослідження анандаміду допомогло сучасній науці краще зрозуміти роль цього дивовижного нейротрансмітера, каже, що «анандамід викликає розширення судин, яке є ймовірною гомеостатичною відповіддю».
Яким би не було еволюційне пояснення, для людей на кшталт Метта Хука «ейфорія бігуна» – це природний кайф, потужний мотиватор для продовження тренувань. І не сподівайтеся почути від них щось на кшталт «ендорфіни так і пруть», вони скажуть, що відчувають роботу своїх ендоканабіноїдів.
